Захистимо Україну разом!

Новини / Чи багато в Україні генералів?

У соціальних мережах і багатьох ЗМІ можна періодично побачити дописи, в яких автори мають сміливість немовби «авторитетно» та «професійно» звинувачувати декотрих військових керівників, а то і весь армійський генералітет у некомпетентності, відсутності сучасного стратегічного бачення ситуації, нездатності відійти від радянських доктринальних практик та способів прийняття рішень.

Далекі від армії «експерти» одразу ж огульно зараховують генералів у піксельному однострої до когорти штабних консерваторів. Мовляв, нам потрібні нові обличчя, без совкових шор, без корупційного бекграунду.

«Розумникам», які дозволяють собі через певні амбіції, емоції поспішність у висновках,  порадимо вже без шор упередження поспілкуватися із Олегом Мікацем — першим українським генералом, який ніколи не служив у радянській армії , з головним десантником країни Михайлом Забродським, знавцем кількох мов, з героїчним Ігорем Гордійчуком, з «генерал-кіборгом», як деколи його називають, Ігорем Луньовим. І

Нещодавно генералами стали Артем Лучніков — перший заступник командувача морської піхоти ВМС ЗСУ, Дмитро Марченко — начальник Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення ЗСУ чи той же Андрій Соколов — заступник командувача військ ОК «Південь», колишній комбриг 72-ї ОМБР ім. Чорних. Згадані генерали — нова військова генерація, яка тільки умовно вчора пройшла випробування українською Масадою — Савур-Могилою. Їм не дорікнеш, що вони не нюхали пороху. Навіть натовці визнають: у цих хлопців є чого повчитися. Як і у звичайних бійців та сержантів, серед яких чимало справжніх, не лубочних бойових лідерів.

На початку війни в українському війську служило майже 140 тис. військовослужбовців, що передбачало існування 157 штатних генеральських посад. Відтоді чисельність ЗСУ загалом зросла до 250 тисяч. Проте наразі в наших Збройних Силах служить всього 110 діючих генералів, а не 300 чи 500, як декому привиділося. Причому це зовсім інша професійна якість такого керівного складу із вищим рівнем відповідальності й вимогливості, аніж у довоєнну добу. Буквальна вартість генеральського звання є мізерною, адже за звання «генерал» військовослужбовець отримує лише на 70 гривень більше, ніж за «полковника».

Доречно поінформувати українців і про те, що у непростий історичний період 2014–2019 років у ЗСУ в середньому присвоювали приблизно 20 генеральських звань, тоді як в окремі попередні роки — 30, 32 й навіть 36.

Україна матиме стільки генералів, стільки потрібно буде, залежно від завдань сектору оборони, наявних загроз та прийнятих штатних стандартів.

Порівняємо співвідношення поміж офіцерським та генеральським складом у провідних арміях світу і в ЗСУ. Генералами в офіцерському корпусі армії США і ФРН є 0,5 % військових, у Великій Британії — 1,5, Італії — 1,6%, Туреччині — 0,9, а в Україні — 0,22%. Отже, Україна має значно нижчий показник частки генералів, проте у нас справді ще помітно більше старших офіцерів. Позитив у тім, що їх поступово стає все менше. І ця раціоналізація отримує схвалення у наших натовських партнерів і навіть у доморощених критиків.

Із усього обсягу генеральських посад — 110 справді займають генерали, а 47 — полковники. Вам вирішувати, кому вірити — фантазерам чи офіційним даним.

15.08.2019 11:29